На роковини

Вiрш  присвячено  Т.  Г.  Шевченку

      Не  вiн  один  її  любив,

      вiддавна  Україну

      поети  славили  в  пiснях,

      немов  "красу-дiвчину".

      Вiд  неї  переймали  смiх,

      i  жарти,  i  таночки,

      її  байки,  немов  квiтки,

      сплiтали  у  вiночки.

      Той  в  нiй  давнину  покохав,

      той  мрiю  молоденьку.

      Вiн  перший  полюбив  її,

      як  син  кохає  неньку.

      Хоч  би  була  вона  стара,

      сумна,  змарнiла,  бiдна,

      для  сина  вiрного  вона

      єдина,  люба,  рiдна;

      хоч  би  була  вона  слiпа,

      калiка-недорiка,  -

      мов  рана  ятриться  в  ньому,

      любов  його  велика.

      Вкраїна  бачила  не  раз,

      як  тiї  закоханцi

      надвечiр  забували  все,

      про  що  спiвали  вранцi,

      i,  взявши  дар  вiд  неї,  йшли

      до  iншої  в  гостину;

      вони  не  знали,  що  то  є

      любити  до  загину.

      Вiн  перший  за  свою  любов

      тяжкi  дiстав  кайдани,

      але  до  скону  їй  служив

      без  зради,  без  омани.

      Усе  знесла  й  перемогла

      його  любовi  сила.

      Того  великого  вогню

      i  смерть  не  погасила.

                            Леся Українка